Герб селища

 

   Герб  смт Нижні Сірогози виконаний у формі щита з закругленою нижньою частиною, оточений срібним картушем та увінчаний срібною мурованою короною. В скошеному зліва на право зеленому і червоному полі зображений золотий бик з прямо повернутою головою.

  Корона – символізує давню традицію населеного пункту, як адміністративного (волосного та районного) центру.

   Жовтий (золотий Бик – відповідає назві Сірогози в перекладі з тюрської мови. Назву Огуз – Бик має і розташований поруч з населеним пунктом найбільший царський, скіфський курган. Зображення бика виконано в скіфському стилі.

 Червоний колір символізує древню Скіфію та відображає землю старовинного кургану.

    Зелений – багатство родючої таврійської землі.

  Герб: перетятий, у першому голубому полі срібний символ кургану, у другому зеленому полі золотий бик, що вказує на назву селища. Щит накладений на золотий картуш, увінчаний срібною мурованою міською короною. Нижні Сірогози – районний центр.

  Використані кольори та метали. Голубий – символ неба, краси, м’якості та величі. Зелений – символ надії, радості та добробуту. Рожевий – символ достоїнства, сили та могутності. Метали. Золото – символ багатства та справедливості. Срібло – символ чистоти та невинності.

Коротка історична довідка

                                                                       Нижні мої Сірогози,
Квітко моя степова…

     

     Широко та привільно розкинулися Нижні Сірогози в центрі Таврійського степу. Більш ніж на 12 кілометрів розляглися вони в широкій долині балки Великі Сірогози. Нагріте таврійським сонцем, щедро полите життєдайними весняними дощами, утопає селище в зелені квітучих садів. Навколо безмежні поля, овіяні степовим вітром, який хвилює моря пшениці, жита, ячменю —  щедрого хліба Сірогозької землі.

     Знані в усьому світі Сірогози своїм скіфським золотом з місцевого кургану. Найбільш визначною археологічною пам’яткою Сірогозщини є  скіфський царський курган Огуз, найбільший у Надчорномор’ї. Він  розташований  поблизу Нижніх Сірогоз. Знахідки з нашого кургану є окрасою скіфських колекцій   Ермітажу та Національного музею дорогоцінностей.

     Перші люди на нашій території з’явилися ще в пізньому палеоліті, приблизно 16-18 тисяч років тому. Безпосередньо на території селища знайдено залишки поселення сабатинівської культури (14-13 ст. до н.е.) та сліди короткочасного перебування скотарів епохи бронзи. Про постійне перебування людей свідчать близько 20 курганів зареєстрованих на території земель селищної ради. Поховання в них охоплюють період від ямної археологічної культури до епохи середньовіччя.  Курган Огуз з прадавніх часів був місцем де перетиналися одвічні дороги, що вели зі Сходу, з Китаю на Таванську переправу в Європу та з Криму, Босфору на Північ. В середні віки поблизу нього проходив відомий Муравський шлях.

   Під час російсько-турецької війни (1806-1811рр) на тогочасних військових картах на місці нашого селища вже позначено військові казарми. Це було досить примітне місце, де Муравський шлях підходив до Сірогозької балки – поблизу одного з головних орієнтирів – кургану Огуз, де сходилося декілька чумацьких шляхів. Очевидно, саме з цього часу з’явилися й перші поселенці які селилися методом займанщини.

    В  1812 році в Нижніх Сірогозах за викликом уряду з`явилися переселенці з Харківської губернії і цей рік є офіційною загальновизнаною датою заснування нашого села. В 1820 році Сірогозах проживало 349 чоловіків та 347 жінок. В ці роки почалося масове переселення до Сірогоз державних селян Тимського та Коротоянського повітів Курської губернії, а також казенних селян Тамбовської губернії. І ті й інші переселялися самовільно. Спонукані нестачею орної та сінокісних земель, переселилися в Таврійську губернію 200 селян з Тимського, Обоянського, Дмитрівського, Білгородського повітів Курської губернії.  Отож, наше селище заселялося переважно нащадками козаків зі Слобожанщини. Спочатку село відносилося до Рубанівської волості Дніпровського повіту Таврійської губернії. 27 вересня 1829 року утворена (переведена з Рубанівської) Сірогозька волость. З 1842 року в зв’язку з розділенням Північної Таврії на три повіти, наша волость переведена до складу Мелітопольського, в складі якого була до ліквідації округів.

    В 1833 році в селі вже було 274 двори, проживало 1125 людей, за якими було закріплено 26,4 тисячі десятин землі. До 1861 року землю обробляли методом займанщини, де хто хотів. Навколо села було багато хуторів де селилися переважно молоді люди, а старики жили в селі. На цей час вся територія вздовж балки була освоєна. Основним заняттям населення було скотарство. У багатьох селян, було по 1000 овець та по сотні голів великої рогатої худоби і платили вони по 10 копійок за десятину казенної землі. Це пояснювалося, як наявністю великих площ землі придатних для випасу овець та коней, так і важкістю підйому цілинних земель .

     Лише після реформи 1861 року, в зв’язку зі збільшенням населення та появою більш дешевої австралійської вовни, наші земляки поступово переходять до землеробства. В  1863  році  на  Сірогозщині було проведено перший  переділ землі. На  кожну  душу  чоловічої  статі  її  припало  по  12  десятин.

     Село швидко зростало. Вже в 1885 році кількість жителів збільшилася до 4385 чоловік. З’явилися колісний завод, фабрика зельтерської води, 2 бондарні, торгувало 6 невеликих приватних крамниць, відкрилися 2 винні погреби і склад, перший навчальний заклад – двокласна сільська школа, лікарня на 10 ліжок.

     В 1923 році в зв’язку з ліквідацією волостей утворюються райони. З цього періоду Нижні Сірогози є районним центром Нижньосірогозького району.

    Назва Сірогози крім нашої місцевості ніде не зустрічається. Що ж означає це слово. Існують декілька легенд і переказів. Деякі місцеві краєзнавці пояснюють назву селища, як перекручену слов’янську. Ось поблизу кургану Огуз зупинилися чумаки переждати літню спеку. Вони поховалися в затінок, потомлені воли теж полягали  і ліниво ремигають. Пливе, тремтить розпечене повітря і здалеку видно лише сірі волячі роги. Від цих сірих рогів і походить начебто назва.

   Інші розповідають про величезні стада сірих гусей, що паслися на берегах Сірогозької балки. Згадують і сірих кіз – сайгаків, джейранів, деренів, що водилися в великій кількості, і про це розповідали наші прадіди і прабабусі. На слух певна подібність начебто є. Та кожному неупередженому досліднику ясно, що Сірогози – це не слов’янська назва, та й навіщо було слов’янам перекручувати до невпізнання ті ж Сірі Роги. Землероби – слов’яни більше любили назви рослинного походження. Згадаймо назви сел Калинівка, Грушівка та інші  А ось тюркомовні кочівники більше любили назви тварин. Сірогози тюрською мовою – Жовтий Бик. Група курганів продовгуватої форми, які знаходилися поблизу нашого села, здалеку нагадували спини биків, що лежать, можливо  звідси  і пішла назва.

    В тихому шелесті ковили спливали тисячоліття. Мінялися племена, раси, народи. Та скрізь імлу тисячоліть передавалися від одного племені до іншого назва місцевості Жовтий Бик. І гігінський скіфський курган теж отримав назву Огуз – Бик. Словенські переселенці зберегли татарські назви. Обминуло наше селище і повальне захоплення перейменування радянської епохи.

   Оскільки існувало два однойменних села, то паралельно були назви: Великі або Нижні Сірогози та Малі або Верхні Сірогози. Поступово прижилася назва, за якою розташоване північніше, вверх за течією балки, село стало Верхніми, наше, розташоване нижче за течією, — Нижніми Сірогозами.

    18 серпня 2012 року нижньосірогозька громада урочисто відзначила 200-річний ювілей селища. Це свято всіх хто тут народився і виріс, хто приїхав колись і залишився жити назавжди у нашому селищі з особливим колоритом, традиціями і славною історією.

  Мешканці селища, гості мали змогу переглянути фотовиставку «Чари Сірогозщини» та кулінарну виставку-дегустацію «Сірогозька гостинність». Трудові колективи пройшли колонами через центральну площу під розповідь ведучих про історію створення цих установ та організацій.  Кожен трудовий колектив презентував себе по своєму. Цікаві емблеми, різнокольорові шарфи, кепки, прапорці, кольорові хлопавки і т.д. все це придавало особливого колориту святу, відчувалося що всьому цьому передувала тривала підготовка.

   А далі – найцікавіше, театралізоване дійство «Історія Нижніх Сірогоз від початку до сьогодення». За одну годину перед учасниками свята промайнули сторінки історії Сірогозщини: і скіфи, і перші поселенці, і сторінки їх побуту та ін.

    Недарма в народі говорять, хто шанує і пам’ятає своє минуле, той має майбутнє. Різні часи переживали Нижні Сірогози: занепаду і розквіту, великих бурь і потрясінь та завжди піднімалися працею, розумом та любов’ю жителів селища.

     Ми, нижньосірогозьці впевнені в щасливому, заможному майбутньому нашого рідного селища.

                                                      Місцевий краєзнавець Юрій Безух

Золоті прикраси з кургану Огуз

   Під час святкування 200-річчя селища

Театралізоване дійство «Історія Нижніх Сірогоз від початку до сьогодення»

«Скіфи»

 Театралізація «Перші поселенці»

Експозиція «Чари Сірогозщини»

Вироби місцевих умільців

Майбутнє Нижніх Сірогоз